Султанат Рум

У 1070-х роках після битви при Манцікерті до влади в західній Анатолії прийшов сельджуцький полководець Сулейман ібн Кутулміш, далекий двоюрідний брат Малік-шаха I і колишній претендент на трон імперії сельджуків.У 1075 році він захопив візантійські міста Нікею (сучасний Ізнік) і Нікомедію (сучасний Ізміт).Через два роки він проголосив себе султаном незалежної держави сельджуків і заснував свою столицю в Ізніку.Сулейман був убитий в Антіохії в 1086 році Тутушем I, сельджукським правителем Сирії, а син Сулеймана Кілідж Арслан I був ув'язнений.Коли Малік-шах помер у 1092 році, Кілідж Арслан був звільнений і негайно влаштувався на територіях свого батька.

Незважаючи на те, що турецькі сили Кілідж-Арслана майже знищили контингент хрестоносців Боемунда, інші хрестоносці прибули якраз вчасно для дуже близької перемоги.В результаті більш сильного вторгнення Рум і Данісменди об'єдналися в спробі повернути назад хрестоносцям.Хрестоносці продовжували розділяти свої сили під час маршу через Анатолію.Об’єднані сили Данішменда та Рума планували влаштувати засідку на хрестоносців біля Дорилеуму 29 червня. Однак кінні лучники Кілідж Арслана не змогли пробити лінію оборони, встановлену лицарями-хрестоносцями, і передовий загін під командуванням Боемунда прибув, щоб захопити турецький табір на 1 липня. Кілідж-Арслан відступив і завдав втрат армії хрестоносців, ведучи партизанську війну та тактику втечі.Він також знищив посіви та запаси води вздовж їхнього шляху, щоб пошкодити матеріально-технічне постачання армії хрестоносців.Столиця Ізнік втрачена під час хрестових походів.

У битві при Мелітені в 1100 році війська хрестоносців на чолі з Боемундом I Антіохійським зазнали поразки в Мелітені у східній Анатолії від турків Данішменд під командуванням Газі Гюмюштігіна.Після придбання Антіохійського князівства в 1098 році Боемунд об'єднався з вірменами Кілікії .Коли Габріель Мелітенський та його вірменський гарнізон зазнав нападу з боку держави Данішменд на півночі, Боемунд рушив їм на допомогу з франкським військом.Данішменди Маліка Газі влаштували експедицію в засідку, і «більшість хрестоносців було вбито».Боемунд був схоплений разом з Річардом Салернським.Серед загиблих були вірменські єпископи Мараша та Антіохії.Боемунда утримували за викуп до 1103 року, і його порятунок став метою однієї колони злощасного хрестового походу 1101 року. Ця битва завершила низку перемог учасників Першого хрестового походу .Балдуїн, граф Едеси, а згодом король Єрусалиму, згодом успішно змінив Мелітену.Однак, поки хрестоносці вели переговори про викуп Боемунда, датчани захопили місто в 1103 році і стратили Габріеля Мелітенського.

Турки на чолі з Кілідж Арсланом I і Газі Гюмюштігіном зі своїми 20 000 солдатів раптово напали на хрестоносців, які зібралися на рівнині поблизу Мерсівана. Побачивши, як турки атакували їх із бойовими криками, хрестоносці були збентежені та поспішно спробували розбити табір.Навколо табору вони зібрали всі транспортні засоби та всілякі товари, щоб побудувати бар’єр, за яким вони сховалися.Побачивши цей крок, турки негайно оточили табір і засипали хрестоносців стрілами, не даючи їм перепочинку.Битва завершилася перемогою турків.

Битва при Філомеліоні 1116 року складалася з серії зіткнень протягом кількох днів між візантійською експедиційною армією під керівництвом імператора Олексія I Комніна та військами султанату Рум під проводом султана Малік-шаха;це сталося під час візантійсько-сельджукських воєн.Війська сельджуків кілька разів безрезультатно атакували візантійську армію;зазнавши втрат своїй армії під час цих атак, Малік-шах подав позов про мир.

Після поразки та смерті свого батька Кілідж Арслана, який воював проти Рідвана з Алеппо в битві на річці Хабур у 1107 році, Месуд втратив престол на користь свого брата Малік-шаха.За допомогою Данішмендів Месуд захопив Конью і переміг Малік Шаха в 1116 році, згодом осліпивши і зрештою вбивши його.Пізніше Месуд виступить проти датчан і завоює частину їхніх земель.У 1130 році він розпочав будівництво мечеті Аляддін у Коньї, яке пізніше було завершено у 1221 році.

Німці були переправлені з околиць Константинополя на азіатські береги Босфору.Маючи недостатнє постачання, хрестоносці рушили вглиб Анатолії, маючи намір пройти сухопутним шляхом до Святої Землі.Коли хрестоносці перейшли на Анатолійське плато, вони увійшли в зону спірних прикордонних районів між візантійцями та турками-сельджуками .Після того, як німецька армія вийшла за межі ефективного контролю Візантії, німецька армія зазнавала постійних нападів з боку турків, які чудово володіли такою тактикою.Бідніша та гірше забезпечена піхота армії хрестоносців була найбільш вразливою до нападу кінних лучників і почала нести втрати та втрачати людей, щоб взяти в полон.Місцевість, якою проходили хрестоносці, була здебільшого безплідною та висушеною;тому армія не могла збільшити свої запаси і була стурбована спрагою.Коли німці були приблизно через три дні маршу за Дорілеум, знать попросила, щоб армія повернула назад і перегрупувалася.Коли 25 жовтня хрестоносці почали відступ, турецькі атаки посилилися, порядок порушився, відступ став розгромом, і хрестоносці зазнали великих втрат.Сам Конрад був поранений стрілами під час розгрому.Хрестоносці втратили практично весь свій багаж, і, згідно з Сирійською хронікою, «турки розбагатіли, бо взяли золото й срібло, як безкінечну гальку».

Битва на Меандрі відбулася в грудні 1147 року під час Другого хрестового походу .Французьке військо хрестоносців, очолюване королем Франції Людовиком VII, успішно відбило засідку сельджуків Руму біля річки Бююк Мендерес (історично відомої як Меандр).

Французи та німці вирішили піти різними шляхами.Армія Конрада зазнала поразки в битві при Дорилеумі 25 жовтня 1147. Залишки армії Конрада змогли приєднатися до армії короля Франції.Армії пішли шляхом, залишеним першими хрестоносцями , до Філадельфії в Лідії.Війська Людовика VII йшли узбережжям, а потім пішли по дорозі на схід.Сельджуки чекали на берегах річки Меандр, але франки форсували прохід і рушили до Лаодикеї, якої вони досягли 6 січня, в день Богоявлення.Потім вони рушили до гір, що відокремлюють Фрігію від Пісідії.Авангард, очолюваний Джефрі де Рансоном, був необачно поставлений занадто далеко попереду армії.Король Людовик з головною колоною проігнорував цей факт і пішов далі.Французькі солдати йшли впевнено, впевнені, що їхні товариші займають висоту попереду.Однак сельджуки мали перевагу, коли французькі ряди зламали і кинулися на них з мечами в руках.Французи відступили до вузької ущелини, оточеної з одного боку урвищами та скелями з іншого.Коней, людей і поклажу зганяли в прірву.Король Людовик VII зміг втекти від сутички, притулившись до дерева і один протистояти численним нападникам.Вночі король скористався темрявою, щоб приєднатися до авангарду своєї армії, яку вважали мертвою.Після битви армія короля Франції, яка зазнала значних втрат, 20 січня ледве дійшла до Атталеї.

Битва при Міріокефалоні — битва між Візантійською імперією та турками-сельджуками у Фрігії поблизу озера Бейшехір на південному заході Туреччини 17 вересня 1176 року. Битва стала стратегічним переломом для візантійських військ, які потрапили в засідку, коли рухалися через гору пропуск.Це мала бути остання, невдала спроба візантійців повернути внутрішні райони Анатолії від турків-сельджуків.

У битві при Гіеліоні та Леймохейрі візантійці майже повністю знищили велику армію турків-сельджуків .Армія сельджуків здійснила набіг на територію Візантії в долині Меандр в Анатолії та розграбувала низку міст.Візантійські війська влаштували туркам засідку біля переправи через річку.

Битва при Філомеліоні — перемога військ Священної Римської імперії над турецькими військами султанату Рум 7 травня 1190 року під час Третього хрестового походу .У травні 1189 року імператор Священної Римської імперії Фрідріх Барбаросса розпочав свою експедицію до Святої Землі в рамках Третього хрестового походу, щоб повернути місто Єрусалим від військ Саладіна.Після тривалого перебування на європейських територіях Візантійської імперії імперська армія перейшла до Азії через Дарданелли з 22 по 28 березня 1190 року. Подолавши спротив візантійського населення та турецьких нерегулярних формувань, армія хрестоносців була зненацька в таборі 10 000 турецькі війська султанату Рум біля Філомеліона ввечері 7 травня.Армія хрестоносців контратакувала з 2000 піхотинців і кавалерії під керівництвом Фрідріха VI, герцога Швабії та Бертольда, герцога Меранії, звернувши турків у втечу та вбивши 4174–5000 з них.

Битва при Іконії (іноді її називають битвою при Коньї) відбулася 18 травня 1190 року під час Третього хрестового походу під час експедиції Фрідріха Барбаросси на Святу Землю.У результаті Іконія, столиця султанату Рум під керівництвом Кілідж Арслана II, була захоплена імперськими військами.

Битва була одним із кількох конфліктів між грузинськими монархами та сельджукідськими правителями Анатолії, які наповнюють історію регіону 11-13 століття.Це ознаменувало ще одну спробу сельджукідів зупинити просування грузин на південь.У запеклій битві сили сельджукідів зуміли відбити кілька атак грузин, але врешті були розгромлені та розгромлені.Втрата прапора султана грузинами викликала паніку в рядах сельджуків.Сам Сулейманшах був поранений і відступив до Ерзурума.Грузини взяли в полон брата Рукн ад-Діна Сулейманшаха II, якого згодом обміняли на одну підкову.Ця акція показала, що Тамар володіла абсолютною владою на Кавказі, в Анатолії, на Вірменському нагір'ї , в Ширвані та в західній частині Чорного моря.Перемога під Басіаном дозволила Грузії убезпечити свої позиції на південному заході та стримати відродження сельджукідів.Незабаром після битви Королівство Грузія вторглося в Трапезунд, щоб створити державу.

Султан Кайхусрав взяв штурмом Анталію в 1207 році з Нікейського гарнізону, який надав Сельджукському султанату порт на Середземному морі.Захоплення порту відкрило туркам ще один шлях у Середземне море, хоча минуло ще 100 років, перш ніж турки зроблять серйозні спроби вийти в море.

Король Людовик VII очолив французьку армію в похід через Європу та Малу Азію до Єрусалиму.Армія вирішила йти вздовж узбережжя Малої Азії, оскільки поразка німецького імператора Конрада та його армії під Дорилеєм показала, що марш углиб країни надто небезпечний.У грудні 1147 року армія йшла через долину річки Меандр, щоб досягти великого порту Адалія.Одо з Дейля, який брав участь у поході, чітко пояснює, що долина Меандр була підступною.Його гірські скелі та схили дозволяли туркам постійно турбувати хрестоносців блискавичними набігами.Турки влаштували особливо сильну засідку, коли хрестоносці намагалися нарешті перетнути річку.Вони використовували свою звичайну тактику: атакували, а потім швидко відступали, перш ніж ворог міг перегрупуватися та контратакувати.Однак цього разу Людовик уже розмістив своїх найсильніших лицарів спереду, збоку та з тилу, дозволивши цим сильним військам вступити в бій з турками, перш ніж вони зможуть завдати значної шкоди.Турки зазнали значних втрат, хоча багатьом вдалося втекти назад у гори на своїх прудких конях.Згідно з Вільямом Тірським, написаним пізніше, хрестоносцям також вдалося захопити багатьох рейдерів.Ні Вільгельм, ні Одо не повідомили про загальну кількість втрат хрестоносців, хоча можна припустити, що вони були незначними, оскільки був убитий лише один знатний дворянин, Міло з Ногента.Після битви серед хрестоносців набула популярності чутка про те, що оборону очолив невідомий лицар у білому.Історик Джонатон Філіпс каже, що битва при Меандрі важлива, оскільки вона допомагає повністю зрозуміти провал Другого хрестового походу.Він каже, що ця заручина показує, що невдача хрестового походу не була спричинена будь-якими нижчими військовими здібностями хрестоносців, як може здатися.

Кайхусрав I захопив Конью в 1205 році, відновивши своє правління.Під його правлінням і правлінням двох його наступників, Кайкауса I і Кайкубада I, влада сельджуків в Анатолії досягла свого апогею.Найважливішим досягненням Кайхусрав було захоплення гавані Атталія (Анталія) на узбережжі Середземного моря в 1207 році.Його син Кайкаус захопив чорноморський порт Сіноп і зробив Трапезундську імперію своїм васалом у 1214 році. Сіноп був важливим портовим містом на узбережжі Чорного моря, у той час належав Трапезундській імперії, одній із держав-спадкоємців Візантії та Греції. після Четвертого хрестового походу .Трапезунтійський імператор Олексій I (правління 1204–1222) очолив армію, щоб прорвати облогу, але зазнав поразки та захоплений, і місто здалося 1 листопада.

Джалал ад-Дін був останнім правителем Хорезм-шахів.Насправді територія султанату була анексована Монгольською імперією під час правління батька Джалал ад-Діна Алааддіна Мухаммеда;але Джалал ад-Дін продовжував воювати з невеликою армією.У 1225 році він відступив до Азербайджану і заснував князівство навколо Мараге, Східний Азербайджан.Хоча спочатку він уклав союз із сельджукським султанатом Рум проти монголів, з невідомих причин пізніше він передумав і почав військові дії проти сельджуків .У 1230 році він завоював Ахлат (у теперішній провінції Бітліс, Туреччина), важливе культурне місто епохи Айюбідів , що призвело до союзу між Сельджуками та Айюбідами.Джалал ад-Дін, з іншого боку, об’єднався з Джаханом Шахом, бунтівним губернатором сельджуків Ерзурума.Ця битва була останньою битвою Джалал ад-Діна, оскільки він втратив свою армію, і під час втечі під маскуванням був помічений і вбитий у 1231 році. Його недовге князівство було завойоване монголами.Сельджукський султанат Рум поступово поглинув Ахлат, Ван, Бітліс, Малазгірт і Тбілісі.Сельджукський султанат Рум досяг кордону з Монгольською імперією, коли вони зайняли колишні території Джалал ад-Діна Мангбурну.

Повстання туркменських (огузських) і харземських біженців, які нещодавно прибули до Анатолії, почалося в 1239 році навколо Самсата і швидко поширилося на Центральну Анатолію.Баба Ішак, який очолив повстання, був послідовником Баби Ільяса, каді (судді) Кайсері.Він оголосив себе Âmīr'ul-Mu'minīn Sadr'ûd-Dūnya wa'd-Dīn і Rāss'ul-Allah. Хоча сельджуцький губернатор Малатії намагався придушити повстання, він зазнав поразки від революціонерів навколо Ельбістану. Революціонери захопили важливі міста Сівас, Кайсері та Токат у Центральній та Північній Анатолії.Намісник Амасії вбив Баба Ішака в 1240 році, але це не означало закінчення повстання.Революціонери рушили на столицю Конью.Султан побачив, що його армія не може придушити повстання, і найняв найманців французького походження.Революціонери зазнали поразки у вирішальній битві на рівнинах Малья поблизу Киршехіра.Повстання було придушено великою кров'ю.Але внаслідок відволікання ресурсів, необхідних для придушення повстання, армія сельджуків серйозно постраждала.Оборона східних провінцій була здебільшого проігнорована, і більша частина Анатолії була розграбована.Сельджуки втратили цінну торгову колонію в Криму, на півночі Чорного моря.Монгольський полководець Байджу побачив у цьому можливість окупувати Східну Анатолію і в 1242 році захопив Ерзурум.

Під час правління Угедей-хана султанат Рум запропонував дружбу та скромну данину Чормакану, хешигу та одному з найвидатніших полководців монголів .Однак за часів Кайхусрава II монголи почали чинити тиск на султана, щоб той особисто поїхав до Монголії, дав заручників і прийняв монгольського даругачі.У результаті битви монголи здобули вирішальну перемогу.Поразка сельджуків призвела до періоду заворушень в Анатолії та безпосередньо призвела до занепаду та розпаду держави сельджуків.Трапезундська імперія стала васальною державою Монгольської імперії.Крім того, вірменське Кілікійське царство стало васальною державою монголів.Королівство сельджуків було поділено між трьома синами Кайхусрава.Старший, Кайкаус II, прийняв правління в області на захід від річки Кизилирмак.Його молодші брати, Кілідж Арслан IV і Кайкубад II, були призначені правити регіонами на схід від річки під монгольською владою.У жовтні 1256 року Байджу розгромив Кайкауса II біля Аксарая, і вся Анатолія стала офіційно підвладною хану Монке;

15 квітня 1277 рокумамлюкский султан Байбарс вирушив із Сирії до монгольсько -домінованого сельджуцького султанату Рум і атакував монгольські окупаційні війська в битві при Ельбістані (Абулустайн).Дійшовши до Ельбістану з принаймні 10 000 вершників, Бейбарс приготувався до бою з монголами, очікуючи, що їх буде близько 30 000.Однак, хоча монгольські війська були меншими, ніж армія мамлюків, були грузини та рум-сельджуки, які підсилили їхню кількість.Після перемоги Байбарса він, не зустрівши спротиву, тріумфально пройшов до Кайсері в самому серці Анатолії і увійшов туди 23 квітня 1277 року трохи більше ніж через місяць після битви.Тим часом монгол Ільхан Абака відновив свою владу в Румі.Після того як Абака оглянув поле бою, він дуже розлютився.Він наказав вбити мусульманське населення Кайсері та східного Руму.Велика кількість людей була вбита.

Династія Сельджуків Рум, як спадкоємці Великих Сельджуків, заснувала свою політичну, релігійну та культурну спадщину на персо-ісламській традиції та греко-римській традиції, аж до того, що називала своїх синів перськими іменами.Незважаючи на своє тюркське походження, сельджуки використовували перську мову для адміністративних цілей, навіть їхні історії, які замінили арабську, були перською мовою.Їх використання турецької мови майже не пропагувалося.Один із найвідоміших перських письменників Румі взяв своє ім’я від назви держави.Крім того, вплив Візантії в Султанаті також був значним, оскільки візантійська грецька аристократія залишалася частиною сельджуцької знаті, а корінні візантійські (румські) селяни залишалися численними в регіоні.У своєму будівництві караван-сараїв, медресе та мечетей сельджуки Рум перевели іранську сельджукську архітектуру з цегли та штукатурки на використання каменю.Серед них особливо примітні караван-сараї (або хани), які використовувалися як зупинки, торгові пункти та оборона для караванів і з яких близько сотні споруд було побудовано в період анатолійських сельджуків.Палаци сельджуків, а також їхні армії були укомплектовані гуламами, поневоленою молоддю, взятою з немусульманських громад, переважно греків з колишніх візантійських територій.Практика зберігання гулямів, можливо, запропонувала модель для пізнішого devşirme за часів Османської імперії .