Прийняття Генеральною Асамблеєю ООН плану поділу в листопаді 1947 року викликало радість у єврейській громаді та обурення в арабській громаді, що призвело до ескалації насильства та громадянської війни в Палестині.До січня 1948 року конфлікт значно мілітаризувався завдяки втручанню полків Арабської визвольної армії та блокаді 100 000 єврейських жителів Єрусалиму на чолі з Абд аль-Кадіром аль-Хусайні.^[177] Єврейська громада, особливо Хагана, намагалася прорвати блокаду, втративши при цьому багато життів і бронетехніку.^[178]У міру посилення насильства до 100 000 арабів з таких міських районів, як Хайфа, Яффо та Єрусалим, а також районів з єврейською більшістю втекли за кордон або в інші арабські регіони.^[179] Сполучені Штати, які спочатку підтримували поділ, відмовилися від своєї підтримки, вплинувши на думку Ліги арабських держав про те, що палестинські араби, підкріплені Арабською визвольною армією, можуть зірвати план поділу.Тим часом британський уряд змінив свою позицію на підтримку анексії арабської частини Палестини Трансйорданією, план, оформлений 7 лютого 1948 року ^{[180 .]}Давид Бен-Гуріон, лідер єврейської громади, відповів реорганізацією Хагани та запровадженням обов’язкового призову.Кошти, зібрані Голдою Меїр у Сполучених Штатах, разом із підтримкою Радянського Союзу дозволили єврейській громаді придбати значну кількість зброї зі Східної Європи.Бен-Гуріон доручив Ігаелю Ядіну спланувати очікуване втручання арабських держав, що призвело до розробки плану Далет.Ця стратегія перевела Хагану від оборони до наступу з метою встановлення єврейської територіальної спадкоємності.Цей план призвів до захоплення ключових міст і втечі понад 250 000 палестинських арабів, що створило основу для втручання арабських держав.^[181]14 травня 1948 року, одночасно з остаточним виходом британців з Хайфи, Єврейська народна рада оголосила про створення Держави Ізраїль у музеї Тель-Авіва.^[182] Ця декларація ознаменувала кульмінацію сіоністських зусиль і початок нового етапу в ізраїльсько-арабському конфлікті.